| мікроантологія |
[Apr. 23rd, 2012|03:58 pm] |
( кілька реплік )
тим цікавіше, зазирнувши в обговорення чогось такого дивного, як сучасна російська поезія, натрапити на своєрідну мікроантологію. шестеро людей диспутують — навколо ролі поезії, потреби в ній, навколо поп-поетичних проектів і акцій на зразок, цитую, «Кстати, об образе Пушкина. Вот буквально на днях была новость. Я даже зачитаю. Антон Демидов, лидер движения «Россия молодая», одетый Александром Пушкиным, пришел на очередную акцию оппозиции в Новопушкинский сквер с плакатом «Моя площадь — не для революционных заговоров» и прочитал стихотворение «Клеветникам России». Представители оппозиции порвали «Пушкину» рубашку, порвали плакат, оторвали бакенбарды. (Общий смех.) Это же тоже запрос на поэзию» — і одночасно демонструють зовсім різні тексти. як відповідь на якісь спроби генералізувати уявлення про те, що ж це таке взагалі. тобто, я взагалі не можу уявити, як один-два упорядники добирають разом такі шість віршів для публікації одним блоком — тематично, естетично, формально вони розходяться, розтягують ковдру можливого цілісного уявлення.
( слайди ) |
|
|
| no comments |
[Apr. 19th, 2012|02:26 pm] |
треба сказати, що тексти від відвертих до відверто сороміцьких є чи не в кожного автора. намацуючи різноманітні межі — власних можливостей, можливостей мови, поетики, письменник взаємодіє і з цим етико-тематичним корпусом. результати цієї взаємодії можна по-різному класифікувати, найперше — етичними і тематичними шкалами. відомо, що Винничук — письменник еротичний, а відверті пасажі Толіка Дністрового балансують між специфікою поетики і гостротою етики. про такі тексти можна сказати «збуджують», «викликають», можна навіть сказати, що подібні речі виламують загальний дискурс — чого варті «скандали» навколо романів 90-х: і «Дослідження…», і «Рекреації» були шоком для читача, безвідносно до його масовості чи елітарності. Монті Пайтони колись уперше на телебаченні сказали слово «жопа», здається — і це теж був свого роду прецедент. тепер чи не в кожному голівудському фільмі факають наліво і направо, спонукаючи наших кіно-перекладачів до різноманітних мовних кульбітів — кожен стрибає в міру своєї фантазії.
є давня традиція провокувати, змінювати, місити публічний дискурс, наче тісто — спосіб, яким ми висловлюємося, риторика з усіма її фігурами неуявні без історії, але без уявлення про цю історію цілком придатні до вжитку.
геть інша річ на екрані. безумовно, багатьом ясно, що ідеться про (довільний чи мимовільний) тролинг нашого владного прошарку. як би він не намагався, цей прошарок, абстрагуватися від існування посполитого люду, спазматично згадуючи про виброрців між каденціями — ось є публічний простір, теле-віщання, помножене на мережеве поширення, і є ряд сюжетів, неуявлюваних десь інде. політик у будь-якому разі, як і середньовічний кат, нечистий. жанри політичних драми, трилера, детектива унаочнили в кіно та літературі цілий комплекс темної сторони політика. певні лінії (поетичного) напруження окреслює лірика — спочатку рок, потім реп і хіп-хоп екстрагують наші уявлення в максимально щільній формі, за якою, в ролі атома — тільки слоган, що лунає над барикадами.
політик, залишаючись людиною, водночас перестає бути нею.
безвідносно до того, що вважати високою поезією, рядки подібні до наведених ведучим, прекрасно собі побутують в межах низової культури. у них є певний функціонал, етично, можливо, теж неоднозначний — але дієвий. серед привітань з Великоднем значну частину займають народні смски про ковбаску і водочку, на маргінесі яких манячить, наче вогник далеко в степу, воскреслий Христос. там, де освічена аудиторія задовольняє потребу у фаст-фуді пиріжковими віршами з їх наївом і абсудрністю, «серйозна» публіка потребує чогось більш намацального — цицьки, пуцьки. рядки про пупок цілком вписуються в поетичний (бо активно поетизований протягом останньої декади) ряд із джипа, шарпеєподібної потилиці, сауни і вологої від щастя водочки. але за межами сауни вони виглядають дико. вони сумісні з образом людини (якою політик може бути), але несумісні з образом політика (яким він має бути). для політичної драми графоманії владця замало, для сатири, фарсу, жорстких і безкомпромісних жанрів це, навпаки, прекрасний сюжетний елемент.
байдужість вітчизняного політкуму до такого роду провокацій — наступний сюжет. можна малювати драматичне полотно гніту тупих і безграмотних «органів» над вічно поневоленим народом, можна висміювати недолугість обранців, неспроможних зрозуміти, чого ж від них вимагають ці маленькі, метушливі електоральні маси.
ця байдужність, що прагне віддзеркалення — єдина стратегія, послідовно втілювана політичною елітою впродовж нашого нетривалого постколоніального розвою. незалежно від назви організованого законодавчого угрупування. незалежно від міжкаденційних «програм» (в цілому не прийнято питати в політиків про довгі плани, чого б вони не стосувалися). ніби ми і справді маємо повірити, що є ми, а є вони. двокласове, точніше, двокастове суспільство, неодноразово і детально описане антиутопістами. влада немов промовляє з Олімпу: «робіть собі, що хочете, а саме: збирайтесь на маніфестації, пишіть собі що завгодно в твітерах і фейсбуках, нам усе одно» — доки тривають культурні ламентації, поширювані в своєрідному гетто, а продуктивні верстви суспільства люмпенізуються, не перетинаючи, однак, межі, за якою тотальне розчарування перетворюється в сліпий бунт, нам усе одно.
бути охоронцем закону, який охороняє беззаконня — це тавро. людина, що вирішує стати міліціонером, знає, що її сприйматимуть передусім як носія уніформи. бути на дні — це фатум. ми маємо повірити, що нам судилася така доля, а що «там» — не важливо. стати ж народним обранцем означає — прорвати тканину буття, опинитись на периферії, там, за шорами, там, коло корита, яке символізує Грааль. ніби деномінований, позбавлений особистості і волі виборець і є той таз, у який входять — сьогодні один, завтра інший, так само анонімний, чоловік зі значком депутата.
єдина вада сучасних мемів, які потіснили афоризми на обіговому ринку — їх недовговічність. доки відповіддю на цю владну стратегією є не коктейль Молотова, а слово, ми часто гаємо час на таврування окремих персоналій на місцях, тоді як вони — не більше як бульбашки на великій бульці. позавчора Кивалов уособлював собою хибність системи, вчора він був у відпустці (на водах), а сьогодні вітає українців з екранів телевізора. хіба важливо, яке у нього прізвище? як він виглядає? доки ламентації освічених українців схожі на невиразне бурмотіння — вони озвучують невиразне невдоволення і адресовані виключно однодумцям. так дисиденти проводять зустрічі з дисидентами для і про дисидентів, поети читають вірші поетам, а зірки української музики агітують свого україномовного слухача спілкуватися українською зі сторінок проукраїнського тижневика. патріотичні книжки — хай там які популярні — не виходять за межі свого «сегменту».
ніні бути політиком ганебно. і ця ганьба — сміховинна, насправді, платня, яку особа, входячи в роль, платить за право на сваволю. а виходячи — перестає платити. в цю роль можна увійти і вийти. і знов увійти, з нуля.
і зараз мені здається, бракує саме роману з концентрованим сатиричним зарядом, який би назавжди закріпив за цією роллю тавро. так, щоби воно проступало й на мармизі. щоби його розтягли на цитати. на статуси в соцмережах і написи на парканах — і щоби ці уривки зберігали зв'язок із контекстом. і з ширшим контекстом. щоби ці наші — не три, а триста з гаком — товстуни не могли заснути. щоби вікна, за якими вони ховаються, разом зі стінами здригнулись від реготу.
доки не лунають вибухи, книга може бути і залишається найдієвішою зброєю.
ну, але як діла не буде, все необхідне для бомби можна купити в продмазі. |
|
|
| das Feuerzeug |
[Apr. 15th, 2012|12:40 am] |
це не потребує жодних слів 
обов'язково підіть на джерело ( http://50watts.com/Das-Feuerzeug ) і подивіться їх усі!
я, аби було ясно, покажу ще одну:
чесно, це навіть краще за ту книжку, яка була у мене в дитинстві, де солдат ворушив ногою.
наче знову побув маленьким :)
гарних свят! |
|
|
| M (2007) |
[Apr. 13th, 2012|01:44 pm] |
За наводкою ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=92.1) rizonomad подивився корейську мелодраму з елементами триллера.
Називається він, як видно із заголовку — М
(Виявився субтитрований на рутрекері.)
Фільм про письменника і його [фікційні] спогади, зі складним простором і кольором, відкритий до різних інтерпретацій.
Що не заважає йому бути романтичною історією про забуте перше кохання.
( далі — багато несистемних стоп-кадрів ) |
|
|
| Дені де Ружмон. Любов і західна культура |
[Apr. 5th, 2012|04:13 pm] |
На фото — швайцарський франузькомовний мислитель, вже, гадаю, після написання книги про люобв і західну культуру.
Як бачимо, із цигаркою. На пізніших фотографіях де Ружмон фігуруватиме вже з люлькою. Потім (вікіпедійний портрет) уже без подібного інструментарю, спирається підборіддям на складені долоні. Думає. Мимоволі проявляється динаміка скупого на вияви емоцій обличчя — ніс росте, парсуна в цілому округлюється за ним, незмінними лишаються важкі брови і жорстка риска губів.
У Ружмона сильне лице, великі долоні.
Він — один із тих інтелектуалів, яких легко назвати процесуальними. Брав участь (зокрема, у Русі Спротиву під час другої Світової), їздив широко світом, спілкувався, мав активну про-європейську позицію.
Українською перекладено не так і багато його праць, серед них і «Любов та західна культура», написана в передвоєнні і перевидана в 70-і. Пошуки і знахідки, які де Ружмон здійснював на полі власної ерудиції, захоплюють з тією ж силою, з якою відштовхує його етична позиція та її вплив на методологію (яка, скажімо, поступається провідникам французької думки другої половини ХХ століття).
Втім, якщо не перейматися етичним посланням, вона перетворюється на захопливе інтелектуальне читво.
Рядки в книжці з таким насиченням смислів мені видаються задовгими, а кегль у примітках замалим — хоч ця заувага вже геть далека від суто літературни, однак на загальне враження від книги і читання воно впливає.
Дені де Ружмон. Любов і західна культура from Knyharnya Smoloskyp on Vimeo.
Також — низка посилань:
Книга на сайті видавництва.
Книга англійською на Google books.
Інтерв'ю з Ружмоном — французькою. |
|
|
| Татьяна Маврина |
[Apr. 4th, 2012|03:51 pm] |
Я дуже люблю цю художницю. В дитинстві були діафільми (!!) з її ілюстраціями до казок (ось вони, між іншим, наші історичні джерела коміксу…), був її альбом з графікою, але ці легкі, летючі штуки викликають захват, радість, і ненадовго відбирають мову.
більше — в спільноті ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/community.gif?v=92.1) all_drawings за адресою http://all-drawings.livejournal.com/573498.html
усім, а найперше собі, бажаю такої свободи.
:) |
|
|
| Відьми |
[Apr. 3rd, 2012|01:35 pm] |
| [ | Tags | | | прокіно | ] |
| [ | музончик |
| | The Cinematic Orchestra - Ode to the Big Sea | ] |
http://www.imdb.com/title/tt0013257/
Фільм 1922 року, отже, один з перших ігрових документальних, розділений на частини, отже, такий собі мікро-серіал.
Є анімація. Є спецефекти — вони і зараз виглядають добряче, а тоді, напевно, взагалі розривали мозок. Є колір — вірніше, кольори, якими тоновано зображення від сюжету до сюжету (щоправда, ймовірно, це вже пізніша обробка).
Фільм транслює романтичну точку зору на відьомство та звірства інквізиції, яку критикують сучасні історики (тут можна посилатися на книжку Катерини Диси «Історія з відьмами»).
Ну, але це і справді дуже добре зняте кіно.
Між іншим, його можна абсолютно безкошновно переглянути он-лайн, скажімо, тут: http://archive.org/details/Haxan_tinted_and_subtitled
Нижче — дещо хаотичний ряд стоп-кадрів (дивився я його не за один раз і взагалі досить довго, тому чому зробив саме ці, а не інші/цікавіші — не зможу пояснити):
( відьми! ) |
|
|
| танго |
[Apr. 1st, 2012|09:37 pm] |
|
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
