You are viewing mykolan

message is the massage [entries|archive|friends|userinfo]
м.

[ website | Цьому ще немає назви ]
[ userinfo | livejournal userinfo ]
[ archive | journal archive ]

Links
[сцилкі!| nomadologia zaspiv Дембіцкі-блог сам видав ]

[sticky post] to whom it may concern [Oct. 29th, 2014|05:55 pm]
http://mykolan.wordpress.com/
Linkшось ляпнуть

політичне [Jan. 16th, 2014|09:44 pm]
[Tags|]

1. практично весь наш політикум — це не просто нащадки радянської системи, це її безпосередні учасники. ну тобто всі народились і вивчились в срср, там дитинство, юність, червона піонерська хустка і базові цінності.
і звісно, апарат: методики й методології, сигнальні системи, васалітет — напевно, це одна з небагатьох традицій, які не переривались протягом довгого часу. включно з нашими опозиційними лідерами, всі пройшли однаковий життєвий вишкіл, без альтернатив.

2. окремий рух «за абсурдизацію», він же — «красивий фасад». у будь-якої ради — від верховної до селищної, є потреба збереження стійкої риторики. це абсолютний формалізм, по можливості, позбавлений змісту. якщо треба дати відповідь на офіційний запит, безумовно, її треба дати — так, щоби людина зайшла в цю риторику, як у лабіринт, і ніколи не вийшла з нього.

3. я переконаний, що ті представники пр, які виходять на публіку (там, де рухомі картинки) — під наркотою.
одна річ — їх риторична зацикленість. будь-яка інформація на вході потрапляє в чорний ящик — а потім вуаля — якась одна й та сама заготовка на виході. це системне. у багатьох опозиціонерів схожі симптоми. представники пр відрізняються від переважної більшості своїх опонентів більшою стабільністю поведінки. навіть якщо приперти таку людину до стінки, вона а) посміхнеться (без жодного зв'язку із зовнішніми подразниками); б) повторить якусь маячню. що абсудрніша вона, то переконливіше голос. вони не намагаються піти від питання чи якось «відбрехатися». вони просто ігнорують введені дані (хоча, імовірно, якоїсь їх реєструють).
тобто там, де у найбільш поміркованої і стриманої людини волосся стане дибки — там така життєрадісність, неймовірна, наче людина не в Україні знаходиться, а прямо на небесах, і херувіми кругом лабають на електроарфах.

це, звісно, якась пєлєвінщина. але представники інших політичних сил дивляться на провладних депутатів із заздрістю.
Linkшось ляпнуть

Сильвестров [Jan. 14th, 2014|03:34 pm]
[Tags|]
[музончик |[Silvestrov Songs #12] Goodbye 2010]

так сталося, що вчора я побував на концерті Валентина Сильвестрова.
цим, практично, можна і завершити цей запис.

для того, щоби обговорювати це як музику, конструкцію з внутрішньою логікою, я дилетант.
цей композитор пройшов через певну кількість різних впливів, можна називати їх по різному: школами, тенденціями — щодо яких я не маю навіть побіжного уявлення. тепер це реалізується у музиції «малих форм», переважно у піснях.
при тому, що (мені) без підготовки Сильвестрова слухати і сприймати легше, ніж деяких інших його колег, пісні взагалі можна «просто слухати». при тому, що іншого (мені) й не залишається. і слухати це цікаво.

при цьому — при фантастично гарних умовах сучасного звукозапису і звуковідтворення — випаде ще одна можливість послухати наживо — я нею скористаюсь. і всім радитиму.

по-перше, в залі київсьокого Будинку актора шикарна акустика. музика у Сильвестрова така, що піаніст обережно торкає клавішу роялю, і потім всі, весь зал, затамувавши подих, півгодини слухають, як гасне звук. між блоком пісень, які виконуються без перерви, в залі — мертва тиша. вона ж — жива, звісно. з такою акустикою чути, як я чухаю светра, як кашляють у залі чиїсь діти, як совається хтось на стільці. при такому уважному слуханні все стає частиною вистави, вільно чи невільно.

була презентація нової (чи значною мірою оновленої) концертної програми — тих пісень, які я почув, на дисках, придбаних там само, нема. ну але сподіваюсь — будуть. тому що ця програма, як би це сказати — літературно мені ближча.

взагалі це така музика, така атмосфера, дуже літературна. я така людина, що мені кожна суперечка рано чи пізно може дійти до внутрішнього запитання: навіщо поезія? тут це питання зазвучало ще в перших піснях, і ними ж отримало свою відповідь (актуальну тепер).

по-друге — це така музика, для якої живий контакт важливіший. при сучасній звичці слухати музику під роботу, в дорозі, по фону — цю краще слухати, більше нічим, крім слухання, не займаючись. ну і треба сказати, виконавці теж дуже класні.

ну і те, що поза всякою чергою — можливість побачити і навіть почути живого композитора. я взагалі думаю, що нам усім просто пощастило, що він тут живе і працює. наскільки я знаю, ні палаців, ні інших благ чи гучної популярності тут у Сильвестрова немає (і хочеться додати, слава Богу, він може просто собі працювати). після того, як музиканти відіграли обидві частини концерту, сам композитор вийшов на кілька хвилин до роялю. чесно скажу, враження було таке, ніби грав він на зовсім іншому інструменті.

насамкінець — відео:
Linkшось ляпнуть

Плавучий замок [Jan. 12th, 2014|07:15 pm]
[Tags|]


той неймовірний випадок, коли кіно опинилось у мене раніше, ніж про нього написав rizonomad.
втім, подивились ми його тільки ось, і цим наче відновили звичний баланс.

я звернув увагу на цей фільм, як давній (але не дуже активний) прихильник акторського таланту Номури Мансая. а виявилось, що я менше очікував від нього, ніж побачив. сподобалось.

це історична комедія, де віддано данину і традиційним «фільмам про війну», і традиційним комедійним жанрам (Мансай, власне, є творчим директором і провідним актором театру комедії). є і батальні сцени, і кумедні, і навіть дрібка романтики — і нічого немає над міру. завершується стрічка історичною довідкою і показом історичних сцен у наші дні.

словом, таке азійське кіно, хм, нефестивального формату. немає гротеску, немає драми. а є якась така атмосфера, в якій Іванушка справді дурачок, і його за це не можна не любити.

звісно, під час перегляду не обійшлось від порівнянь з сучасною українською історією, але зараз такі паралелі неуникні, що не дивись. а в кінці захотілося, чесно кажучи, щоби і у нас такі фільми були. такі, де буде й історія, і повага до її учасників, і не буде тієї істероїдності, якої так багато зараз на нашому телебаченні. щоб у кіно знайшлось місце для Майкла Щура з його інтонаціями.

тих, хто хоче прочитати справжній відгук, відсилаю до rizonomad: http://rizonomad.livejournal.com/1175851.html
і ще пара посилань:
abe_no і http://gardenofmitsumushi.diary.ru/ — спільноти, присвячені Мансаю Номурі.
Link2 набігло|шось ляпнуть

час розкидати каміння [Jan. 11th, 2014|11:45 pm]
[Tags|, ]
[музончик |Bob Marley & The Wailers - [Catch A Fire (Catch A Fire box set) #01] Concrete Jungle]

друзі і френди,
to whom it may concern
хочу вибачитись наперед невідомо перед ким, кого може зачепити мій несподіваний відфренд.
краще було би просто повністю обнулити стрічку, а потім її наново заповнити, але я одразу так не можу.
цю добірну френд-стрічку, яку я переглядав останні кілька років, я сприймав як власне особливе досягнення.
я так до неї звик… вона часто була моїм головним вікном, з якого я бачив настільки прекрасний краєвид, що якось аж забув про існування світу за доглянутим садом.

з тамблером, де я теж зараз міняю горизонт, мені якось простіше — бо такого відчуття особливого зв'язку, як тут, у тамблері я не маю. там я просто дивлюсь на блоги, які мене радували, і натискаю кнопку Unfollow. може, я до них повернусь перегодом.
а може — ні.

я не хочу, щоби моя відписка сприймалась як щось більше, як жест.
оскільки я сам іноді схильний до надмірної інтерпретації, цей запис тут.
Linkшось ляпнуть

успіх анонімного «Майн Кампф» [Jan. 8th, 2014|10:38 am]
[Tags|]

переглядаючи ранкові новини, помітив статтю «Тайм»:
Чому «Майн Кампф» Гітлера очолює рейтинги електронних книжок?
з 50-ма відтінками сірого в підзаголовку — на думку деяких експертів, ринковий ефект той самий: можливість читати книжку «приватно» в публічному просторі.

тренд, прямо протилежний зусиллям (умовних) обкладинкових дизайнерів.

правда і те, що далеко не кожен текст придатний для такого.
Link1 прийшов|шось ляпнуть

blender [Jan. 3rd, 2014|08:52 pm]
[Tags|]

я колись читав у одного цікавого ілюстратора (не захоплююсь ним як педагогом, але графіка у нього і правда сильна) про «комбіновані ефекти» в роботі, зробив собі референс у SketchUp, а тут почались новорічні радості.
планшет накрився трохи раніше, ніж я сподівався, і трохи не там і не тоді, що підштовхнуло мене до спроби розібратися із блендером: http://www.blender.org/

це відносно конкурентний 3д редактор. з одного боку, я не чув про його домінацію чи активне використання в кіно. з іншого — він повністю, тотально безкоштовний. і в силу цього справді широко застосовується. для демонстрації його властивостей регулярно запускають різні великі проекти. попередній був ще мультфільмом, останній взагалі кіно. http://www.blender.org/features/projects/

серед «мінусів» (багато кого і справді це одразу відвертає) — несхожість інтерфейсу на ходові комерційні аналоги. мені в цьому сенсі пощастило, я від 3д завжди впадав у ступор, і тому донедавна залишався майже стерильним.
тому я просто радію, що зараз є купа курсів, з яких можна вибирати. зокрема, відео. це мені більше підходить за книжку, бо одразу видно, що людина робить.

вибрав собі курс, який мені зараз здається толковим. автор весь час коментує, що робить. трохи відволікає непоставленість мовлення і безліч різних озвучених шорткатів, добре те, що при кожному повторенні він не лінується його теж назвати.

втім, на першому ж уроці стикнувся із тим, що повторити без гуглення не виходить. як йому так просто вдається відцентрове маштабування? але, думаю, вийде. 3дистом я не планую ставати, але якщо я зможу втримати знання і викувати з них уміння та навички, то знайду їм застосування.

лізти кудись у спільноти профі нема бажання. в цій сфері справді дуже багато специфічних термінів, певен, є свій жаргон, і як усюди, різні суперспеціалісти, які кожному новачку готові щедро відсипати різних негативних емоцій.

подивимось, може це просто чергова цікава іграшка, яка набридне через відсутність задач.
Linkшось ляпнуть

#підсумкироку [Dec. 31st, 2013|07:43 pm]
[Tags|]
[душевна організація |illogical! fascinating!]
[музончик |Кана - [В Тобі знайду себе #07] В Тобі знайду себе]

цей рік у мене багатий на події. поруч із ними досягнення в сфері професійної і творчої самореалізації видаються блідими й невиразними. якось за один рік сталося багато всього вперше, і багато всього не вперше, і майже завжди поруч була Марина, одруження з якою сміливо можна назвати головною подією :)

отже, ми одружились у Полтаві, трохи відзначили цю подію в Києві і повінчались у Житомирі.
я пішов з книгарні! але книгарня не пішла з мене, і це добре.
я вдруге став дядьком, і маю тепер комплект із небожа та небоги.
одружилась і подруга Марини, тож я вперше побував у місті із красивою назвою Красилів.
був і Мистецький Арсенал, на якому я мав час і натхнення відвідувати зорганізовані Ігорем Дудником «Кирилівські читання» (а там займатись фото- та відеофіксацією, не за гроші і не для якоїсь організації, а суто із просвітницького поклику). восени ж Ігор Дудник прийшов до книгарні з циклом лекцій, остання з яких тільки попереду — бо в Києві почались революційні події.
а до того було літо. я вперше купався не у Ворсклі, а у Тетереві. влітку був — традиційно — Судак, й іноваційно наша компанія поповнилась Мариною, а побут урізноманітнився: я вперше побував на голіцинських тропах, і клянусь, що наступного разу сунусь туди тільки в міжсезоння (лююююди!.....), ми разок прокатилися на катамаранах, і я дізнався, що фото з моря на берег — нічого такого, фото собі й фото.
а ще ми читали вголос. і це було прекрасно.
а потім був Франківськ, і Косів, і Карпати. і два Мирослави, обидва — Лаюки. і я опинився під градом на горі, і біг під дощем повз камінь Довбуша… я не казав, що вперше побував у горах? ми піднялись на Піпіван, і так я став справжнім поетом-двотисячником, а дорогою вниз ми зустріли компанію друзів і колег із Києва, Іру Троскот з чоловіком (а він учився зі мною в ліцеї на паралелі), і Сашка Стукала, з яким ми не так часто зустрічались цього року, як би хотілося. Стукало зійшов до нас в реальність прямо зі сторінок фейсбука! у Франківську лежить похований брат мого діда, але ми знайшли тільки той цвинтар і запис у книзі, а самої могили ще не знайшли. але знайдемо.
а ще я вперше копав картоплю копаницею. це дивна річ. я не вперше копав картоплю, але і метода посадки, і метода вибірки були для мене новиною :)
потім була осінь. і Форум. ну це така пригода з традиціями для втаємничених. у всякого, хто постійно мандрує на Форум до Львова, з'являються свої традиції. тому можна сказати лиш, що погода у Львові була гарна, а страви в кнайпах — смачні. все інше кожен може собі уявити, як схоче.
а потім я пішов на курси з каліграфії. я собі уявляв, що це буде суперськи, бо встиг побувати на майстер-класі Вероніки Чебаник під час Мистецького Арсеналу. але це виявилось значно класніше!

у мене тепер є читалка nook, тому я менше читаю з телефону, і не менше — з паперових сторінок. поповнювати кількість останніх допомагає улюблена книгарня та букіністична крамниця Житомира, обом я зичу процвітання. як і раніше, моє життя тісно пов'язане з книжками.
я макетував, ілюстрував, дизайнував — як і раніше, щоразу краще.
у творчості еволюція виявилась важливішою за продукцію. я більше зрозумів чогось нового, але воно ще лишається невимовним. тому і тексти у мене цього року такі, перехідні.
чим я не займався, де не мандрував — поруч були добрі друзі і просто добрі люди.
я дякую їм усім і дякую долі, що звела нас на життєвому шляху.

Новий рік ми скоро зустрінемо тією самою компанією, якою проводжали минулий.
тому я пішов готувати салат.

усім live long and prosper!
Link4 набігло|шось ляпнуть

страсті по wacom'у [Dec. 31st, 2013|01:46 am]
[Tags|]
[музончик |Dave Brubeck - [We're All Together Again For The First Time #02] Unfinished Woman]

за роки користування скромним вакомівським планшетом я думав про потенційні альтернативи та апгрейди в суто теоретичній площищні. ну бо в практичній у мене завжди був під рукою graphire4.
а тепер він перестав слухатись, як ото знаєте, стара хатня тваринка. хоче, та не може.
а мені треба.

звертаюсь до тої частини людства, яка володіє практичними знаннями з предмету:

1. що у мене відбувається нині — це постійний правий (здається) клік. тобто будь-який контур миттєво самозамикається, і показує меню. чи може, це дабл-клік? чи просто постійний клік? загалом добре було би це вилікувати і ще якийсь час думати не про техніку, а про зображення.

якщо без швидкого оновлення технічніх засобів нікуди, то
2. і що, хто чим користується, які враження? я, звісно, обережно повертаю губу на місце, і слинку підбираю, коли бачу великоформатні такі штуки. але життя я зараз веду кочове і думаю, що intuos pro medium має влазити в рюкзак і за першої потреби скласти мені компанію в мандрах.

3. де брать? я щось трохи аж розгубився. на офіційному сайті, який закінчується на .com, купити не вийде — бо Україна :) а що, офіційний укр.сайт — це http://www.wacom.kiev.ua/? ну сходити на демо-зону — я сходжу, чого ж, тільки відгудуть свята, це ж недалеко, на Валах. вродіби.

чи шо?
Link2 набігло|шось ляпнуть

тематичне, не політичне [Nov. 25th, 2013|11:23 am]
[Tags|]

ми вчора були на Європейській площі. на тій самій, про яку в новинах, соцмережах, далі — всюди.
з очевидних причин ми не були там зранку до ночі, не нюхали газу, і це добре.

я буду вважати, що ніхто нікому й нічого не повинен. і що репліки «треба іти на майдан» озвучують, передусім, внутрішню потребу людини, яка це говорить і пише. переважно так воно і є.
що мене здивувало насправді — кількість людей. в мережі активно поширюється фото з видом із готелю «Дніпро», але одне — побачити купу мурашок у мурашнику розмірами стільки на стільки пікселів, а зовсм інше — бути в тому мурашнику, і бачити, що всюди — люди: стоять, ідуть, перемовляються, намагаються зідзвонитися з тими, кого вони тут знають. бо більшість на площі виявляються незнайомцями. об'єднує їх, зрозуміло, недовіра до нинішньої влади і незадоволення політичними рішеннями.

якби це була суто партійна акція, навряд чи я би там опинився. і не тільки я. я не люблю натовпу, об'єднаного зовні — прапором, слоганом, лицем, навіть якщо би це було обличчя Елвіса Преслі.
на площі опинилось дофіга людей, іноді з діаметрально протилежними поглядами. не треба думати, що там усі були з оселедцями і таким виразом, що от зараз луснуть кайдани і поллється ляша кров. було повно людей, для яких основна мова — російська (а українська, мабуть, і не на третьому місці). було повно людей, що прийшли суто з антропологічної цікавості. були, напевно, представники ЛГБТ, і гомофоби, ясна річ, теж були. але, думаю, бідних було більше, ніж багатих. по віку не можу сказати точно: дуже багато бачив людей, старших за себе, більше, ніж молоді формального і неформального вигляду.

зараз багато пишуть про те, як облажались партійці на трибунах.
ну да, істеричний «єдиний затверджений кандидат» від якогось округу просто лякав людей своїми криками. напевно, він і сам був добряче наляканий.
еге ж, Турчинову не завадило би теж пройти курс лікування від азірівки.
і взагалі, менше пафосу, хлопці.
я чув, як народ (в значенні — люди на площі) стихав, слухаючи. і як — апатично. журналіста Наєма вітали значно жвавіше, ніж рятівника Яценюка.
хороший польовий промовець — Луценко, так мені і раніше здавалось. от наче ну що в нього є — ні фейсу, ні дикції. але люди його і справді слухали, і дехто навіть чув.
несподівано добре виступила Ірена Карпа (я її книжок не читаю і пісень не слухаю, якщо це важливо) — яка і почала з Бісмарка (а не з істеричного крику «Слава Україні!!!!»), і зверталась до якихось неполітичних і неістеричних почуттів.
а ці всі чуваки, яким не вистачило місця коло корита — вони з піною у рота волали щось типу «правда — це брехня!», «мир — це війна!» та інші короткі, рикучі лозунги, які, вилітаючи з динаміків, губилися в натовпі, якому це все набридло. намагаються годувати людей примітивними думками й емоціями, але щось не дуже виходить. бо люди ідуть не заради опозиції. а для себе.
залишається, звісно, тільки сподіватись, що з часом не так страшно буде ходити на подібні заходи .
бо стояти десь поруч з усміхненим бороданем хіпстерського вигляду, який накинув на плечі український прапор — це одне, а бути десь неподалік бойовиків ультра-партії чи тітушок, які радісно підвалили попиздити співгромадян — це зовсім інше.

що я зрозумів.
моє небажання загалом брати участь у таких масових акціях — від цих крикунів, і від пострадянського страху перед «незнайомими людьми у знайомій формі». і для першого, і для другого є ліки.
бажання людей вийти на вулицю, щоби солідаризуватись з іншими незадоволеними політикою влади — це нормально. те, що опозиція підмазується до потенційних виборців — це природно. а що методи в них часто ті самі, а програми так само популістські, як і провладні — теж зрозуміло.
(на останніх виборах мене просто порвав інфоаркуш партії пенсіонерів України, де першим номером ішов мій одноліток. вибачте, але у мене ще є порох там де треба))

мені більше подобаються такі мітинги, як у Чехії — http://melamory-me.livejournal.com/642825.html (прошу звернути увагу на текст, а не тільки на картинки).

+ читаю зараз запис наче з «іншого» боку: http://threesideshappiness.blogspot.com/2013/11/blog-post_9378.html — там про те, що такі мітинги використовують нечесні політики з обох сторін влади як розмінну монету. але і про те, що «нам своє робить», з чим я згоден.
власне, багато віщунів кричали про всяке в дусі «раз і назавжди», але люди їх, будемо відверті, не слухають. на громадському радіо виклали записи учасників мітингу на Європейській площі, там (http://hromadskeradio.org/golosi-maydanu-02/) можна почути дуже різні думки. а не тільки звично дихотомійні (типу «свобода або смерть»).


і в ролі пам'ятки:


чекати разючих змін? не знаю людей, які сравді чекають подібного.
іти, не йти — вибір кожного. навіть якщо ідеться про вибори. така моя проста думка.
Link1 прийшов|шось ляпнуть

navigation
[ viewing | most recent entries ]
[ go | earlier ]