wreading practicies

...років тому

Thu, 24 Dec 2009 13:30:58 GMT

був передноворічний завал. в кращому разі на роботі з 9 до 11, коли вийде - цілодобово.
наймалися студенти, щоби цілодобово скручувати календарі тощо. і так тривало місяць-півтора, а як менеджери підсуєтяться - то й два.
штатні дизайнери на цьому не піднімали більше зарплати (зате наступний місяць доводилось спати на клаві - і отримати в кращому разі ту саму ставку - сезонна робота, що тут скажеш).

а зараз я плюнув і уже другий новий рік зустрічатиму спокійно - сиджу зараз на роботі, цінники на карти гетьманських столиць клею.
нікому Девід Боуї з колонок не заважає. (і колеги попсою не травлять). пост ось пишу між проклеюванням.
люди навколо книгами цікавляться.
взагалі, бидлюганства й безсенсовності менше на кілька порядків.

може, хтось із френдстрічки сидить у конторі? як там, на галерах? криза не послабила мракобєсія передноворічного?
словом, тримайтеся, чуваки, ваша сила в плавках.

системи мислення

Wed, 23 Dec 2009 15:36:08 GMT

ми сьогодні вранці застрягли в ліфті. ненадовго, правда, хвилини на 2 всього.
але прикольно. перша думка - подивитись на телефон (ага, зв'язку нема, фан - на роботу в разі чого не подзвониш), потім думка "ну і що?" - за хвилин 15-20 я дістав би собі спокійно книгу із сумки, і продовжив читання.
консьєржка, яка зустріла нас на виході, дуже раділа тому, що ми неконфліктні люди.
(значить, були конфліктні).

по середах я стараюся останнім часом видавати якісь есеєобразні опуси - але виходить так, що робити це щотижнево я зараз просто не в змозі - думки клубочаться, клубочаться, а в чітку кристалічну решітку укладаються не одразу, та ще й це все треба писати...
але так, в якості прокрастинації (не читаю, не малюю) - вирішив трохи порозводитися на тему систем мислення.

для мене це очевидно, і кожного разу ця очевидність вражає, наче справжнє диво.
є, певно, багато успішних спроб класифікувати це все, я просто спробую поділитись враженнями.

скажімо, у гуманітарія більшість асоціацій - суто гуманітарні, більше того, у філологів вони передусім пов'язані з літературою - якщо вже мислити фразами, то кращими з кращих, на чому інколи паразитують сучасні автори, іноді успішно, іноді неуспішно.
у кожного, безперечно, свій багаж прочитаного, який накладається на загальну систему інформації і викликає специфіку інтерпретації - є певна відміність між тим, хто читав S/Z і тим, хто лише знає, що це таке, але дистанція безперечно коротша у порівнянні з тим, хто міг хіба що випадково почути (і зробити випадкові висновки) -
не йдеться навіть про оперування термінологією і користуванням інформацією, скоріше тут про карту (карти) спільних місць.
і улюблена й використана мільйон разів фраза про "карта - не те саме, що територія" теж цитата, посилання на джерело якої не інформуватиме нікого, крім власника книги, в якій я це прочитав;
і ланцюги асоціацій, і пошуки вирішення задач -

саме тому іноді буває дуже цікаво спостерігати за розмовами, скажімо, економістів -
і час від часу хочеться опанувати якусь мову програмування - просто щоби спробувати приміряти на себе іншу систему мислення.

і легкий елегійний фльор - ностальгія за міждисциплінарністю: не цікаво буває слухати діалоги автомобілістів, тому що мислення там значно менше, ніж зацікавлення. літня резина, зимова резина...

так прочитані книги (не всі книги вдається прочитати, і так з часом все більше мерехтять, різняться банки читацької пам'яті навіть давніх бойових товаришів) - вкладаються у чарунки цієї системи, в моєму випадку - безумовно біднішої, ніж могла би (принаймні, в уяві) бути, але займають свої місця перед виставою, яка, здається, от-от почнеться.

links

Tue, 22 Dec 2009 12:50:45 GMT

я стараюся якомога рідше зазирати в інтернет, але ось, ділюся побаченим
http://rikki-t-tavi.livejournal.com/680807.html — розповідь про книгу, де розповідається про те… як допомагав собі у роботі Норман Роквел
http://koroboro.livejournal.com/52915.html — хто є хто в українській літературі (в картинках!)
http://users.livejournal.com/04_/208643.html — несамовиті піксельні ілюстрації у химерному журналі
http://dima-chatrov.livejournal.com/310143.html — промова Чапліна на власне 70-річчя (побачено у френдфіді, звісно)
http://www.free-meditation.ca/archives/482 — ось та сама промова англійською ))
http://marinni.livejournal.com/418995.html — старовиннні меблі з секретами, взагалі, мегаінформативний журнал із купою картинок
http://pavel-otdelnov.livejournal.com/92112.html — посилання на сучасних художників (і взагалі, прекрасний журнал)

some stuff

Mon, 21 Dec 2009 07:44:50 GMT

відламав шматок від корицевої палички, поставив крутитися диск із джазовим ансамблем Ігоря Хоми, знайшов гігієнічну помаду

картинки, насправді, більше ніж за тиждень, але

моя коробочка:

це ще в перші дні нанораймо, олівець 4B (мой любімий цвєт, мой любімий размєр)

скетчі:

захотілось було поробити малюнки на тему читаного зараз:

— професор, з процесом:

— Мелісса:

і наостанок, трохи графології (не все ж скріншоти з приставочних іграшок показувати)
один почерк мій, інший — умовного клієнта:

сам текст жодного значення не має :)

вдалого тижня!

upd: картинки клікабельні (щось мені семажік каверзує, ніби стоїть "оригінальний розмір", а сюди вкидає малюськи), все ніяк не знайду для себе "ідеального" вирішення для розміщення картинок, яке можна буде перетворити на навичку...

правда, якщо для великої кількості ілюстрацій в пості це оптимальний варіан - ви напишіть, щоб так і було ))

різне

Sun, 20 Dec 2009 20:42:33 GMT

а я люблю святого Миколая, бо тепер мене всі вітають з днем ангела, це кожного разу несподівано приємно.
про повчальну його місію я якось пропустив, та й перший серйозний подарунок від нього отримав торік — книжку Курціуса, яку торжественно клянуся прочитати 2010 року.

з посценником важче: чіткого дедлайну нема, робота почалась і якось так все…

я жодного разу не бачив кіно «Москва слезам не верит» від початку до кінця.

завтра піду на тєлєвізор, виконати для передачі роль лисої людини :)

а це — дим:

зима, атапітєльний сезон

(піду, посплю)
і досі не знаю, як краще розкидати фотки на різні ресурси з найменшою кількістю зусиль )

що у вас?

щоденник домогосподаря: пісочне печиво (і легкий салатик)

Sun, 20 Dec 2009 17:58:40 GMT

майже як і кожна історія у щоденнику домогосподаря, ця теж нагадує розповідь Каті malasla про «перший блін Комам».
печиво, про яке піде мова, вийшло смачним (за свідченням усіх дегустаторів, а їх було більше одного), але до ідеалу мені ще пекти й пекти.
але, як виявилось (точніше, як і передбачалось), діло це приємне і майстра боїться.

отже, рецепт (мама, я їх записую у блокнотик! — правда, там не тільки рецепти, однак) з розрахунку на 2 листи:

2 яйця
1 стакан цукру
дрібку солі
300 грамів маргарину — тепленьким натерти на терочці (не розтоплювати),
1 чайна ложка соди, погасити оцтом — і теж туди
4 стакана муки (додавати по одному)
! це ж треба все постійно вимішувати (пардон, коли це робив утретє на тижні, сказав Жені, що буде в мене сильна права рука, як у…))))))

потім це добро на стіл,
скатати в ковбаску, ковбаску поділити на частини,
частини розкатати скалкою (хахаха! ось для чого її використовують — я з карикатур цього не знав)
а уже з них можна робити що завгодно — різати ножем, формами… я, приміром, різав склянкою для соку.
і на лист.
лист я змазав маргарином, притрусив мукою — а штучки свої притрусив цукром і корицею.

доходить це діло швидко, хвилин за 15 — приблизно.

серед іскомих інгридієнтів завди є якась музичка, але коли гепати по столу, диск стрибає — так що на фото він є, а звучання було зовсім трохи.

вот, до муки — все таке легеньке-легеньке…

ручна робота

наши рукі не для скукі

такий от листок

а такі кружечки з цього листочка

в духовочку

на тарілочку

улибочка!

:)

*печива вистачило на три дні, це при тому, що ми половину з'їли в перший вечір :)

а ще вчора я пік вівсяне печиво (вийшло!), і робив шоколадну ковбасу (вийшло!), але про це — наступної неділі (навряд чи я на робочому тижні буду активно випробовувати кухню)

о, ледь не забув, у нас із «на десерт» усе навпаки:
1. скромні тямущі холостяки полюбляють різноманітні штучки:

ось така річ допомагає роботи

2.

легенький салатик:
пекінська капуста нашинковується в дріб-дріботушечку за лічені хвилини,
туди вкидається консервована рибка,
і оскільки майонез — це буде трохи зажирно,
я (за підказкою сестри)
додаю трохи гірчиці

***
взагалі, з цими жінками мені дуже пощастило.
у бабусі рецепти екстравагантні й дуже-дуже смачні (єдиний у цьому мінус — треба слухати весь рецепт від початку до кінця; мама їй звітує, тож коли вона вирішила привітати мене з вдалим пирогом, мої іновації залишились поза увагою, а я знову почув канонічний спосіб))))
у мами зберігається ціла база даних опробуваних на практиці рецептів, жодної умоглядності — тож, аби пригадати улюблений смак дитинства, я скоріше подзвоню їй, ніж буду шукати в інтернетах (тим більше, там часто рецепти розраховані на всяке приладдя і начиння, яке або коштує захмарно, або я не знаю, де його дістати)
а якщо виникає несподіване питання, накраще подзвонити сестрі — вона за дві репліки зорієнтується в ситуації і дасть конкретну пораду, виходячи з реалій, що стає в пригоді.

класно, коли є з ким порадитись :)

заодно треба додати, що з трьох чоловіків, які населяють нашу винайману хатку, всі три — класні куховари, кожен зі своєю «кухнею» :)

(ті фотки, на яких видно мене, зробив Женя)

побажання

Sat, 19 Dec 2009 10:10:10 GMT

і все-таки, бажаю зухвалим залишатись зухвалими, доки вони мають до цього змогу і талан
смиренним — мати надійну опору для свого смирення
тим, хто пише — мати свого читача
тим, хто читає — знайти свого автора
тим, хто хоче закохатися, забути про це своє бажання і закохатись зненацька, знічєв'я, запопастися в тенета, що будуть приємними, і зможуть дати змогу для зухвалості, опору для смирення, світло для краси і уші для шепоту

як людина, надзвичайно прихильна до поліморфно збочених форм гедонізму — бажаю краси, смаку, красивого і смачного :)

Rollins Band - Shine: фанатське слайдшоу з Генрі Роллінзом

Fri, 18 Dec 2009 14:15:49 GMT

на хвилі пазітіва!

пук запісєй

Thu, 17 Dec 2009 22:00:32 GMT

слава роботам…

12:45 15 хвилин як піднявся з ліжка. навіщо я це робив?.. #

помічний і хвацький LoudTwitter

пошта

Thu, 17 Dec 2009 12:56:02 GMT

я, можливо, через пару хвилин передумаю, але може, хтось хоче отримати листа в конверті — залиште поштову адресу.
коментарі скріняться :)

Писати

Wed, 16 Dec 2009 22:30:30 GMT

у попередній серії говорилося про ставлення видавців до книг, зокрема — перекладних.
цього ж разу можна торкнутися теми тих, хто пише книги «своїми словами» — авторів. і оскільки приводу для обурення нема, це будуть такі собі розмисли довкола теми.

серіал Californication, перший сезон якого було відзнято ще 2007 року, а тепер віддубльовано на числених фансайтах (ось що робить мода на «розумні» серіали), звісно, може — і має — слугувати джерелом натхнення і стимулювати кожного автора: писати — це легко, і в принципі, невимушено.
але це суто американська історія.
в одній із серій вигулькує цифра можливого накладу книги — йдеться про «вдалий дебют» — і вона відрізняється від накладів більшості українських авторів на пару порядків. якщо співпадає успіх продажів і вдалий контракт — можна кілька років жити з бестселлера.
саме з чогось подібного починається один із романів популярного автора жахів МакКамона — нащадок роду Ешер (того самого, описаного Едгаром По), який вирвався з родинного гнізда, переживає скруту: закінчуються гроші з успішного роману, написаного персонажем 5 років тому.

і якщо подивитись на статистику, це не така і казка — англійською читають на кількох континентах, а бізнес у країнах, де національна не є мовою міжнародного спілкування, бізнес теж міцно стоїть на ногах. ну добре, зараз цей бізнес стоїть на порозі кризи (ні, дайош кризу по повній!), за потенційні хіти було віддано шалені аванси, які не виправдалися — таке буває, це ризик, але в разі успіху…

статистика покаже, що в більшості письменників — досить пристойні заробітки.
з'являються подібні й на просторах ex-USSR. ясна річ, більшість із них пишуть російською.
що дивно, пристрасть до літератури почувають й представники гламурних тусівок, шоубізу та бізнесу. пише Надія Мейхер, пише Євген Юхниця, пише (також економіст) Костянтин Мордатенко. і всі вони — публікуються.

тепер спустимося трохи ближче до землі.
у кожного автора, який вдень (вранці, вночі) складає слова у фрази (рядки) і подумки бачить себе у Пантеоні літературних богів, певно, є уявлення цього пантеону. у поета, який подає першу (другу, п'яту) збірку на літературний конкурс. у того, хто щойно поставив останню крапку в романі.

сісти однією… одним… словом, два стільці — це забагато. не можна сподіватися на звання «нового Рембо» і гонорари Донцової одночасно.
публікація паперової книги, хоч і схожа на підготовку портфоліо моделі, коштує трохи дорожче — і розходиться часом довше, ніж триває професійна модельна молодість. історія літератури — теж досить примхлива пані: сьогодні автора читають, а завтра забувають на півстоліття, або й назавжди — взагалі, кожному, хто тільки починає писати, варто замислитись над цим, доки не пізно.
я знаю багатьох авторів, сильних і талановитих, які писали, доки були студентами, а потім — потім прийшло життя, і стало не до письменства.
в Україні побудувати собі письменницьку кар'єру досить важко, і аматор має бути впевненим: переходячи у професійну лігу, він втрачає все.

і ось, варто замислитись знову — чи варте те все того, щоби його втрачати?

мені самому досить просто — я ніколи не відчував себе на гребені хвилі популярності, молодші поетки не дивилися мені в очі, розкривши рота, але, тим не менше, минув той вік, коли поезія здавалася справою молодості (й нерозважливості), і єдине, що я можу порадити насправді — це читати «Записки Мальте Лаурдіса Брігге» Рільке — на свій день народження я отримав подарунок у вигляді найважливішого в даному контексті фрагмента.

був час, коли я знав, що я — це те, що пише, і без цього — не я. тепер усе менше ясності в питанні, хто ж і що ж я, але я продовжую писати, знаючи, що мене читають одиниці (в кращому випадку), що кільком людям цілком достатньо вже написаного, що письмо — не відповідь.

це так просто, як у серіалі: просто сідаєш, пишеш, і все.

(далі буде)

Music: my best of the best

Tue, 15 Dec 2009 23:21:50 GMT

Tool — 10,000 Days
Morphine — Discography
PJ Harvey — Essential Albums
Nick Cave and the Bad Seeds — Abbatoir Blues
Metallica — S&M, Essential Songs
Janis Joplin — I Got Dem ol' Kozmik Blues Again, Mama

доводиться визнати, що все інше знаходиться по інший бік — безкінечні блюзи і джази, рок і навіть поп (у мене від Roxette щемить десь під серцем).
навіть виконавці, без яких я себе не уявляю і музика, яка назвжди змінила мене:
John Lee Hoocker, який, ну просто, просто, просто це було так дивно, дівчина, яка танцювала під цю касетку прямо-таки в кіоску…
Ganelin Trio — Concerto Grosso, такий незрозумілий музичний гіперкуб…
безіменний блюзовий збірник, який, виявляється, у мене спер Макс — ну що ж, йому це було потрібніше :) а там були солодкоголосі Kingdom Come, і, безперечно, B.B
ну а якщо B.B. — то і альбом з Клептоном, Riding With The King,
саундтреки — безліч їх, досі люблю, чесслово,
і Blues Brothers,
і навіть трохи Radiohead (на пару днів),
Elvis із платівок в гостях як музика для танців (бистряк-медляк),
Led Zeppelin як (сорі) найвища точка у сходженні блюзу, як найтяжча мелодика…
Sex Pistols, Dead Kennedies, Batmobile,
!!! Iggy Pop!
Kate Bush
Pink Floyd *Have a Cigar
Tori Amos
Bjork
Amon Tobin
Jimi Hendrix
Everlast
Portishead
Morcheeba

і
David Bowie
Jethro Tull
Mardi Gras B.B.
— особливо останній рік

Tricky, без якого я себе зовсім ніяк-ніяк, все-таки, не потрапить у цю горішню скрижаль — тому що…мм… не знаю, чому

Усіх одразу, я певно, й назвати не зможу. Ніколи. А згадувати можна безкінечно. Чому б не згадати пісню Come Together — як я забув про Lady in Red?..

Грицько Чубай, проспіваний сином, пов'язався із якимось таким щастям, після якого не можна повторити захоплення цією музикою, як не можна повторити захват, забиття подиху, який викликали ці вірші (здавались схожими на одкровення).
Кому Вниз, яких я слухав у Реклама-маркеті, засиджуючись до ночі перед Новим роком… вперемішку з Rage Against The Mashine.

а на межі, яка відділятиме гору від низу, праве від лівого, живе від мертвого, чоловіка від жінки і правду від кривди, знаходитиметься

Rollins Band — Come in and Burn

кожної миті ми змінюємось — назавжди

[ L ] лінкс

Tue, 15 Dec 2009 12:04:42 GMT

З казок, звір Лінкс має настільки гострий зір, що землю на кілька аршинів проглядає.
Сьогодні — невеличка роздача цих самих звірів.

http://miumau.livejournal.com/441039.html — пост miumau про «ніколи не пізно» (з іменами і датами, дуже класно). вся інформація там — не новина, але зібрана в одному місці може здорово підняти настрій.

http://www.bookmate.ru/about — читалка через інтернет. інтригує. я туди зазирнув і визирнув з думкою, що треба буде повернутися. вони підтримують fb2 (не кращий, здається, з можливих форматів), але в інтерфейсі — розворот на дві сторінки. і в базі купа книг (російською).

http://knyharnya.livejournal.com/125805.html — пост із відеозаписами читання на фарсі — для тих, хто не був, та й для тих, хто був. атмосферу, скоріше за все, записати не можна, а от голос і лице вже на YouTube.

http://i-seldom-do.livejournal.com/ — жж Одрі Кавасакі, побачений в якості посилання у rikki_t_tavi. її картинки ви точно бачили, а от про існування жж могли не знати, як донедавна і я :)

http://www.terryburton.co.uk/barcodewriter/generator/ — це посилання спеціально для дизайнерів. всередині — генератор баркодів, які можна потім скачати у кількох форматах, включно з EPS. дуже, признаюся, помічна штучка для таких вузькопрофільних питань. і не треба шукати всяких плагінів та програм. якщо вам хоча б зрідка доводиться стикатися, спробуйте.

і на завершення — невелика фільмотечка:
http://filmfeed.ru/users/cyberpunk_soul/
там записано, що я дивився останнім часом, не все, але більшість. завести собі таку — зовсім нескладно.

ну і для зовсім безсовісного піару —

таким мене побачила мама marina_le кілька років тому :)

пук запісєй

Tue, 15 Dec 2009 10:00:44 GMT

слава роботам…

12:42 пішов дивитись гандахар #

помічний і хвацький LoudTwitter

картинки: скетчбук і скріншот ))

Mon, 14 Dec 2009 10:00:39 GMT

у мене попередній вкрали, картинки там були значно цікавіші, але показати можу тільки ці (раптом що — хоч фотки залишаться)

третя — це такий прототип Голема, від якого замовник потім відмовився ))

насамкінець, щоби не було так сумно, покажу скріншот з емулятора — взагалі, цей мені подобається, але невже хтось проходив мк2 до кінця?

(я, правда, дуже рідко граю аж до кінця — покручу, поверчу і назад покладу…)

що у шафці?

Sun, 13 Dec 2009 17:49:48 GMT

я люблю різні штуки й штукенції. мій сусід і друг Євген теж любить, але трохи інші, тому шафка, де збергіаються спеції, радує різноманіттям:
на тій полиці є три логічних розділи:
1. суха морква, цибуля, пастернак, кунжут, кінза — це мені вряди-годи передає мама, а я користуюсь, але більше кидаю такі штуки не в гіпотетичні супики, а (рятуйте!) в крупи.
2. спеції та приправи для наїдків: тут і чисті, на зразок куркуми, базиліку, паприки тощо, й готові суміші «для плову», «для того і сього», є навіть приправа Мівіна, яку я (по секрету) намагаюсь уникати, і думаю, так або приблизно так мій сусід і друг дивиться на одурманюючі пакуночки, якими я радісно маніпулюю, готуючи страви
до речі, як мені розповіли одного разу на базарі, все, що у нас продавалося як шафран, насправді теж було куркумою — вони походять з однієї рослини, але, мовляв, шафран сам дуже концентрований і надзвичайно дорогий, а крім того, заборонений до продажу. такий детектив. а порошок куркуми видобувається із коренів.
я це до чого — ми тут рис завжди варимо з нею, а батьки ніколи так не робили.
3. приправи до напоїв, власне, до кави — гвоздика, перець, імбир, кориця, мускат…

а у вас що у подібній шафці?

такі пости можна писати, коли немає рецепту або іншої цікавої історії на тему домохазяйнування ))
а отже, можна припустити, що у інші шафки теж можна буде зазирнути. як-небудь навіть зібратися і зробити карту шафок тощо.

пішов мити підлогу :)
*
якщо дуже попросити і пощастить, Євген теж може поділиться яким рецептиком холостяцької кухні. він от картоплю запікав на днях — пальчики оближеш. правда, сам куховар надає перевагу трохи жирнуватій, як на мене, кухні, але якщо самому готувати, це вирішується просто :)

картинка для… та просто так.

:)

поетичні вечори — 7: Греція

Sun, 13 Dec 2009 14:46:50 GMT

тема: новогрецька поезія
читатимуть: Микола Косицький і Назарій Назаров
автори:
Константинос Кавафіс
Йоргос Сеферис
Одисеас Елітис

коли: у середу, 16 грудня, о 18:30
де: книгарня «Смолоскип», вул. Межигірська, 21, Київ, Україна

якщо ви трохи спізнитесь на початок, а до цього не були, не лякайтесь — ми вимикаємо велике світло і гуртуємось навколо однієї лампи, це добре, це затишна атмосфера, але для тих, хто зазирає, виглядає трохи дивно.

як завжди, постер:

пук запісєй

Fri, 11 Dec 2009 10:01:02 GMT

слава роботам…

15:07 працюю. і працюю. #

помічний і хвацький LoudTwitter

Dolph Lundgren - відео слайдшоу

Thu, 10 Dec 2009 17:25:55 GMT

позитивна нота!

все, що відбувається з нами сьогодні, здаватиметься кумедним

Thu, 10 Dec 2009 14:31:16 GMT

все, що відбувається з нами сьогодні, вже через 5 років здаватиметься кумедним

претензії (ну як так можна?)

Wed, 09 Dec 2009 11:59:40 GMT

тяжко терпіти людей, які постійно висловлюються в ключі "все лайно, окрім сечі", обкидуючи цим самим лайном все довкола.
але дедалі частіше я сам опиняюсь у цій ролі.
куди не поткнись - ніби, знаєте, існує вселенська змова: нам згодовують шлак, намагаючись запевнити, що кращого бути просто не може, але ж може, може! навіть якщо мова йде не "про високе": після телетанців мама якось спробувала подивитись концерт Могилевської... достатньо подивитися один кліп Агільєри, щоби зрозуміти - попса може бути іншою.

я обурююсь.
передовсім, через власні почуття - адже що змушувало мене придбати свого часу Пруста українською, якого я ставлю на полицю після кожної невдалої спроби, й так само - Умберто Еко, якого я зараз читаю. мені, чесно кажучи, шкода зусиль на підготовку "серйозного" матеріалу, але так само наступного разу мені буде шкода власного часу і коштів - недовіру, яка виникла одного разу, дуже важко подолати навіть значною кількістю успіхів.
мої зауваги до перекладу можна структурувати, але кожна структурна одиниця викликає дедалі більші нарікання.

1. лексика
неодноразове повторення того, що на західній Україні побутує прекрасний діалект, в центрі, на сході й у південних регіонах послуговуються ганебним суржиком, не робить це твердження справедливим, просто значній частині мовців відмовлено в праві на позитивну легітимність - вони просто люди другого сорту, та й по всьому. це сполучається з дивним способом дошукатися ідентичності, й іноді (дедалі частіше) виникає враження, що перекладач у дитинстві, юності й зрілому віці гребував читанням української літератури - вибираючи з кількох синонімів, добирається не найуживаніший, а найбільш віддалений від російського варіанту. це також стосується і редактури (політики видавництва), часом навіть у більшій мірі.

2. граматика
сумно визнавати, що витоки сучасного поліморфно збоченого побутування друкованого слова знаходяться в політиці.
щовиборів кандидати починають загравати з другою державною мову, а тим часом та досі єдина, яку ми маємо, викликає сум, байдужість, відторгнення - грошей у наших депутатів вистачить на те, щоби чимшвидше підготувати власних чад до навчання за межами України, самі ж можновладці часто не володіють жодною з мов, якими послуговуються, на тому рівні, щоби не осоромитися перед публікою.
тим часом друковані видання ведуть між собою справжні правописні війни - навіть періодика може суттєво різнитися у поглядах на те, якою ж має бути. окремі видавництва навіть можуть викликати щось схоже на повагу своєю послідовністю у ставленні до процесу - відтак весь корпус текстів, виданих ними, стає впізнаваним (не за авторами чи викладеними ідеями). але ця "повага" є лиш наслідком толерантності: не так давно книги взагалі були дефіцитом, а книги українською й поготів. і тепер маємо розтиражовані й канонізовані помилки, внаслідок чого про "вроджену грамотність" можна забути надовго, майже назавжди. висока мета редакторського колективу не досягається, по дорозі віднаджучи читачів від довіри до друкованого слова.
не секрет, що деякі люди, які нині опікуються українською мовою, ще кілька років тому (наприклад, в дитинстві та юності, протягом школи й студентських років) послуговувались переважно, а то й виключно російською мовою. тепер вони, як ті флагеланти, карають себе за "неправильну" ідентичність, й змушують каратися всіх, хто братиме виплоди їхніх страждань до своїх рук. чим це відрізняється до ідеологічних правок у книгах, які продують імперії? передусім, відсутністю цілого. чого бракує, свідомості чи свідомости - вибрати може людина зі сформованим поглядом на питання. школяр (припустимо, що старші школярі теж можуть читати, і деяким з них недостатньо самих лише казок) в результаті виросте мовним інвалідом.
про все це неодноразово висловлювалися найрізноманітніші фахівці й авторитети, а віз і нині там.

3. недбалість
попередні зауваги можуть видатися дискусійними, але ця не має жодного підгрунтя для плюралізму і свободи поглядів.
суперечки про композицію аркуша чи "дизайн" обкладинок є переважно пустопорожньою балаканиною людей, яким на цьому залежить. а залежить на цьому тим, хто заробляє, має зиск. більшості людей ці матерії доступні, але нецікаві: кожному ясно, що у виданні російського перекладу "S/Z" Ролана Барта ані дизайн обкладинки, ані якість паперу, ані верстка не відіграють і дещиці тої ролі, яку опосідає зміст (і його доступність читачеві). саме цьому змістові й присвячено роботу колективу, який готував книгу до виходу в світ.
книги, які пропонує літературі Умберто Еко (і, будемо відверті, не тільки він), попри всю свою художність, потребують не менш дбайливого ставлення. "Ім'я Рози" харківського видавництва (відомого низькою якістю саме предметної сторони книги - паперу, фарби й палітурки) пропонує нам перекладений текст - а російська книга містить "нотатки на полях..." і післямову Лотмана - навіщо ж обтяжувати подібним матеріалом українського читача (тим більше, він уже міг усе це прочитати, і українську книгу придбає тільки для того, щоби поставити на полицю - але тоді дешевше й простіше виготовити муляж), правда? не є дивиною в російських книгах і додаткові статті перекладача, який пояснює ті чи інші свої вибори), або упорядника, який не тільки веде ідеологічну роботу, а й окреслює те саме ціле, яке, опубліковане в ряді інших книг (іншими мовами), тепер збирається під однією обкладинкою.
"Маятник Фуко", який спонукав мене до розлогого викладу думки, містить коментарі - але до самої їх появи в кінці книги ми не знайдемо жодної про них згадки - а залишені неперекладеними репліки персонажів та (спорадично) епіграфи до розділів забудуться (незрозумілими) до того моменту, коли нарешті книга закінчиться. Еко, безумовно, складний для перекладу автор, і подібні моменти могли бути зумовленими специфікою співпраці з перекладачем або врахуванням його ж реплік про "ідеальний" переклад - про це можна дізнатися з російських видань та перекладених російською статей. Можливо, деякі моменти (особливо важливі для "Маятника") просто не вдалися перекладачеві - от просто не відчула вона цієї магії, або відчула її якось інакше - але всюди, де на сторінках розливається каталогізаційна обсесія, читач відчує не зачудування, а нудьгу - і навряд чи подібну задачу ставив для себе автор.

найбільший осуд викликають банальні помилки коректури і непослідовність редактора - ім'я, яке не відмінювалось проятгом ста п'ятидесяти сторінок, раптом вигулькує в новому обличчі, просто неузгоджені між собою частини речення і пропущені слова - це все в "Маятнику", але й у інших книгах.
у багатьох.
і до цього ми ставимось більш ніж людяно - тепер це здається ціком нормальним, адже "всі люди" - це в час, коли друкарські системи дозволяють скільки завгодно разів перевірити текст до виводу фотоформ (тобто це не аж таке дороге задоволення).
ніби раніше книги готувалися якимись нелюдами - я не схильний ідеалізувати "старі часи" (правда, думка, що з часом все тільки гіршає, вже кілька разів виникала), але подивитсь на загальний масив книг і з'ясувати, що такі от наслідки недбалості стали типовою складовою книги, не так і складно.

чомусь у нас ніхто не хоче "працювати задурно" (тому альтернативних перекладів, як у тих же росіян, ми не дочекаємося), але читача заохочують платити гроші за дурню - і дедалі вмотивованішою є позиція giggster , який пропонує професійну анафему перекладачам, до яких цілком можуть долучитися цілі колективи видавців (під шумок можна було би повішати багато політиків).

це не означає, що нормальних (я не кажу про якусь недосяжну якісну висоту) книг у нас немає - але ті люди не можуть охопити весь необхідний (що вже там можливий) простір, а видавництва, для яких похибка не стала правилом, можна порахувати на пальцях однієї руки...

в наступній серії - про масових, культових, і тих, хто прагне культу - про авторів :)

Апдейт, деякі моменти треба уточнити:
пропозиція анафеми — не висновок і мораль, це вигук, який спонукає людей совісті взятись до справи (тих, у кого її нема, нажаль, ніхто не змусить припинити свою злочинну діяльність)

ясно, що нічого не ясно: видно, що ось це і це — за межами компетенції перекладача (у нього своє поле для роботи), зрозуміло, що редактор і коректор не має бути в одній особі, мова книг має спиратись на один зразок (виключаємо авторів національної літератури — хай собі експериментують в межах можливостей, це не дає мові застоятись), і ціна має формуватись за загальним принципом, щоби не було великої розбіжності в подібних книгах (Швейк Абаби і Фоліо — це зовсім різні книги з оберненою щодо якості ціновою пропорцією, наприклад)
але рецептів забагато, бажаючих стати у руля більш, ніж достатньо, і так собі триває, доки наші політики сперечаються, хто, перепрошую, краще це електоральне бидло наїбе, і культура культивується на рівні нижче плінтуса (я у записі починав з Могилевської — днями бачив ролик, де та сама згадувана Агільєра теж танцює під час концерту, цілком пристойно, але ж, здається, крім поп-сцени порівняти цих виконавок немає чим, а наші бронзові маленькі примадонни типу Могили, співця гімнів на футболі і іже будуть триматися за свої п'єдестали, як шкільні вчителі пенсійного віку за години навантаження); взагалі, більше розмов кругом, ніж справ, і цей допис теж крапля в морі,

але дуже добре, що з'явилися різні і цікаві коментарі — значить, я не даремно писав цей текст.
будемо спілкуватися.

висновок загалом такий: і рости, і діяти нам треба.

пук запісєй

Tue, 08 Dec 2009 10:00:12 GMT

слава роботам…

18:42 "Краще дійсність, ніж мара, адже якщо щось існує насправді, воно існує й кінець, ти ж до цього..." tumblr.com/x1o4iqqn3 #

помічний і хвацький LoudTwitter

вечір шість: поезія мовою фарсі

Mon, 07 Dec 2009 10:44:43 GMT

цієї середи в книгарні зазвучить давня перська (правильно?) мова.
приходьте о пів на сьому, буде весело, давньо і поетично

афішо:

как побороть сильное желание мастурбировать #img

Mon, 07 Dec 2009 05:00:02 GMT

щоденник домогосподаря. банкі з тушонкой.

Sun, 06 Dec 2009 20:21:34 GMT

ми зараз переживаємо не найкращі часи. як сказав один мій знайомий, який до кризи встиг придбати собі машину, «у кого було багато грошей, то стало мало, а в кого було мало — не стало зовсім». так і є. нас не треба манити радянськими часами (які ми не пам'ятаємо, аби відчувати справжню ностальгію), достатньо згадати, скільки грошей все коштувало два-три роки тому.

якось треба прожити наступний тиждень.
в магазин ми завітали просто так, в якості моціону. походу (себто, крім пива, хе-хе), вирішили придбати крупу й тушонку. з крупою нічого складного — її і видно добре в мішку, і випробувано неодноразово. взяли гречку.
а от коло поличок з тушонкою затрималися.

«м'ясиво» в прозорих банках виглядає по-особливому безнадійно, здається, ці нещасні тварини дуже мучилися все своє недовге стражденне життя, і навіть смерть не принесла полегшення. блашанок же — тьма, ім'я їм — легіон :)

я заради цікавості переглянув упаковки від усіх виробників, і позначка ГОСТ виявилась тільки на одній з них.
це «Домашній гостинець»:

(зображення знайдено на сайті розробника етикеток: http://liberty.in.ua/ru/portfolio/design/package/291-domashniy-gostinec.html)

з якогось інфосміття, що пробилося через спам-фільтри мозку, я видобув недовіру до ТУ (і далі цифірь, нерозбірливо) — так воно і є. ТУ, по суті, це планка якості, яку ставить виробник для своєї факторії, і ця якість — суто умовна характеристика, яка побутує виключно в цехових межах.

Якщо ГОСТ — це міждержавний стандарт, то ДСТУ — це стандарти загальноукраїнські. Таких баночок теж небагато, але більше, ніж із ГОСТом.
Є і взагалі якісь «нєвзрачні» упаковочки з відсилками на зовсім неходові абревіатури (типу хто ж на них дивиться).

Про тестування тушонок розповідала і програма «Знак якості». Почитати про результати тестувань курячої тушонки можна прочитати на іншому сайті — до кінця я в тексті не розібрався (мені здається, він містить ряд суперечностей), але попередній висновок — їсти можна.

Самі ж ми спробуємо на смак наше надбання хіба на тижні. Доки в запасі є картопля з тушкованою (в казаночку, з цибулькою і морквою) рибою, хто ж ту консерву їстиме…