| Смысл страдания: точка зрения Майкла Уайта « О нарративной практике, терапии и работе с сообществами |
[Jul. 16th, 2009|03:17 pm] |
В обществе распространены представления о том, что психоэмоциональное страдание есть естественное следствие травматического опыта, и что страдание подобно веществу, находящемуся под давлением, как в паровом двигателе. Из этой метафоры следует идея о том, что для исцеления надо так или иначе «выпустить пары», «дать излиться чувствам» и пр. Этот подход побуждает людей к тому, чтобы в памяти возвращаться к травматическому эпизоду и заново переживать его. Потенциальная опасность такого подхода очевидна. Очень высока вероятность, что подобное «исцеление» будет вести к ретравматизации, переживанию беспомощности. Отказ подчиняться этим требованиям ведет к тому, что на людей вешают патологизирующие ярлыки «не готовых взглянуть в лицо реальности».
Смысл страдания: точка зрения Майкла Уайта « О нарративной практике, терапии и работе с сообществами – по-русски
тобто, я це читав як письменник. ще один вальор у конструкції з сирих і варених бобів "письменник - страждання - депресивні тексти". сприйняття літератури людьми незаангажованими (навіть інколи із сочуствующіх) іноді й справді подивугідне: жінка-психіатр, яка нібито (здавалось) має розуміти, художниця-дизайнерка (творець) і багато інших людей чомусь вважають, що, скажімо, чорний - це неодмінно "негативний" колір тощо.
Visual Music - Amon Tobin music video from 12FRAMES on Vimeo. Making Of: http://12frames.de/motion.html
This short was selected by ONEDOTZERO and will be screened as a part of "terrain" 08/09.
My graduation film. It´s a music video about a man trapped in a dream. His world, consisting of "plattenbauten" (buildings made with precast concrete slabs) begins to fall apart...
|
|
|
| письмо |
[Jul. 9th, 2009|11:55 pm] |
щойно вирішив, що на письмо жодне немає зовсім часу, опівночі, як зачарований, почав нову прозу.
швидкість приблизно сторінка на годину, з відчуттям потоку - себто без мук і провалів, а так, нормальний темп розповіді.
до того - красиво придумав кілька кроків для розповіді, чому я не літературний критик і все-таки писатиму про літературу, але ця композиція забулася, тож якось розпишу інакше, для чого, певно, скористаюся паперовим щоденником, хоч це і не дуже зручно (а зручно якраз для того, що нікуди не передруковується і нікому, крім себе, не демонструється - можна бути собі плюшкіним).
про зеді сміт треба написати. і от, зокрема ця сама потреба (написати про "Білі зуби") відкрила мені щось новеньке: я Салмана Рушді не читав. А Ірвіна Велша - читав. якось так.
до цього сьогодні додалася чітко оформлена в картинки-таблички (хоча теж, певно, забудеться) позиція з давніх, про імперію, а відтак про координатний вектор і канонічне знання.
придбав поетичну збірку Дністрового стару. тепер можна буде написати одразу про трьох поетів - Дністрового, Гадзінського і Солодовника - так буде і цікавіше, і правильніше. для мене особисто Гадзінський і Солодовник схожі настільки, що для відчуття "стерео" якраз не вистачало поета, молодого, трохи з іншими контекстами, малопрочитаного (можна стверджувати - непрочитаного: Толік Дністровий для переважної більшості аудиторії - прозаїк)
чому саме нова проза? чому б не дописувати старого тощо.
передусім тому, що я на цій історії відпочиваю.
я почав її так, як для мене найзручніше - просто з нуля, і тепер думаю, що ж буде далі, які історії розгорнуться, а які ні. ввів третього, скажімо, персонажа, і через кілька абзаців написав, що він помер - просто стало ясно, що тієї історії, де б він згодився, не буде, та й по всьому.
жодної відповідальності.
а то я почав оповідання, до якого ішов роки чотири, і ходжу думаю, як краще вибудовувати мову, що би почитати, щоби щось іще зрозуміти - і це триватиме ще хтозна скільки: якщо є більш-менш чітка задача, з'являється потреба у відповідності настрою, у можливості заглибитись у мову історії...
при цьому з сюжетами у мене, як завжди - складні і неоднозначні стосунки.
я почав питати, і хочу продовжити - а ви як пишете? якісь ритуали? ви читаєте щось, коли пишете? я от кортасара під час нанораймо не міг читати зовсім. а щось інше - зміг би, певно.
як ви починаєте? готуєтесь? пригадуєте цікаві деталі, шукаєте в записниках, гуглите тематику-проблематику?
і з сюжетом у вас як - все наперед відомо? а тоді вже й починаєте?
мені от простіше починати так, знічев'я (але таких початків, щоби й до кінця доведених, майже нема, якщо про прозу). якщо я довго придумуватиму якийсь сюжет чи фразову єдність, потім тільки сильніше заплутаюсь. перший поштовх - невиразний, але його цілком достатньо.
а чому не поезію, теж, в принципі, зараз, певно, просто не час. щось вляжеться, щось виокремиться. крім того, треба набрати "Повтори це за мною" до кінця, а потім уже придумати, як бути далі (є кілька композиційних ідей, але поки це тільки ідеї)
будучи письменником, скажемо чесно, нікому невідомим, я не можу сказати, як Коцарев, що от, запропоную будь-що написане комусь на видання (перша думка - кому воно буде потрібне, те видання), але може, річ навіть не у цьому. якщо хтось мені зробить подібну пропозицію - напевно, не відмовлятимусь. але сам просити не буду (впевнений, Коцарев це сприймає абсолютно інакше, і сподіваюся, слово "просити" в лексиконі з приводу не виникає). я не чекаю від цього заняття ні статків, ні слави, це просто мій спосіб світопереживання (один з), і комунікації з людьми (напевно, найуспішніший з-поміж інших). хочеться вірити, що це допомагає мені розвиватися.
а кому цікаво, залишайте заявки, буду показувати в інтернетах. і тут, і в інших місцях. є задумки, знайдеться (з середини серпня і пізніше) час на реалізацію - говоритиму детальніше.
планів, бажань, замислів багато. вистачило б часу і сил на реалізацію :)
взагалі, ще одне, здається, останнє - я, приміром, не будую ілюзій типу "от з'явиться дівчина, кину курити" (я ж не для неї курю), але інколи ще думаю, що "от, буде вільний (читай - відпочинковий) час, сяду, буду писати (малювати, фоткати, пісню нову придумаю нарешті до кінця тощо)" - хоча відпочинок, як підказує досвід - це коли лежиш на дивані (тахті) і ні про думати не можеш (не хочеш), куди вже там робити. а писати можна й тоді, коли завантажений по саме нікуди - і вигода в тому, що для цього майже нічого не потрібно - вистачить блокнота й ручки, які не обяжують жоден вантаж і придатні для використання де завгодно: я писав у потягах, на презентаціях поетичних збірок, в машинах, на різних роботах тощо.
але досвід (в силу індуктивності) не завжди є безпомилковим, а життя - триває. |
|
|
| письменницьке |
[Sep. 2nd, 2008|04:45 pm] |
інколи я так хочу поспішити, пошвидше написати щось, до-писати.
це, як правило, закінчується крахом у вигляді тривалої паузи.
пауза заповнюється усім іншим життям - саме тим, яке не належить письму. |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
mykolan's journal